УВАГА АКЦІЇ
Украинский Русский


Всі розділи

Як Лиса в чужу шкуру влізла

Ніс як-то Вовк додому курку, яку вкрав з курника в сусідньому селі.

Нелегко дісталася йому ця несучка. То собаки, які охороняли двір з курником, відчувши вовчий запах, заливалися гавкотом, то кури ніяк не хотіли засинати на своїх сідалах, то колючки дряпали, поки на череві задвірками пробирався. І, якби, не пішов під ранок дощ, то так би і пішов Сірий ні з чим.

Так от несе Вовк свою здобич, а назустріч йому Лиса. Здрастуй, говорить, Сіренький. Добре виглядаєш. Як же ти такий великий мисливець до такої дрібниці як курка опустився? Алі сил вже в тебе на полювання серйозне не залишилося? Пішов би ти, мовляв, на кабана сходив, чи що, а то й на лося. А це, мовляв, не твій профіль - дрібноту з дворів тягнути.

Образився Вовк на такі слова, але виду не подав."Ти, Руда, зрозумій. На полюванні бігати треба, засідки влаштовувати. Клопітно це. А тут прийшов я гордо в село. Всі мене бояться. Собаки хвости підібгали та по будок поховалися. Ось як. Я ж не ти, щоб з-за страху вночі на череві в курник потайки пробиратися та несучок красти. Та мені, щоб ти знала, сам господар цю несучку за шию виніс. Прийми, говорить, Сірий від усього нашого села скромний дар з повагою. А зголоднієш - приходь ще. Ми твою спритність і безстрашність знаємо і данина тобі давати будемо стільки, скільки треба."

Завидно стало Лисиці. Ну, думає: "Сірий гоголем по селу ходить, а я як дурепа кожного куща боюся, а від гавкоту собачого у мене, як згадаю, так відразу жижки трусяться". І народився в неї підступний план: "Я до Сірого на нічліг напрошусь, почекаю, коли він засне, а потім у його шкуру одягнуся, піду в село і вимагатиму дати мені не одну курку, а всіх! Так що я про курок, пір'я одні, нехай мені корівку дають і десяток свиней на додачу! І щоб ще до нори мене на руках несли! "

Сказано - зроблено. Лежить Лисиця у Вовка в норі, і слухає - заснув той чи ні. Нарешті дихання Сірого стало спокійним. Лише зрідка переривалося воно важкими зітханнями, ніби ніс він у сні ношу непосильну, і ще жалібними майже цуценячими скиглення, толі снилося, що б'ють його міцненько, чи ще що - невідомо. Стала Руда тихо-тихо вставати з ліжка. Перевернеться Сірий з боку на бік - Лисиця завмре. Заспокоїться - і вона далі рухатися починає. Ось підібралася вона до шкурі вовчої, взяла її тихенько, і задом-задом до виходу з нори рухатися.
- Не бийте мене! - Раптом закричав Вовк нестямним голосом.
Лисиця шмиг за двері і стоїть на вулиці ні жива, ні мертва з переляку. У руках шкура вовча, а в п'ятах серце б'ється. А Сірий перекинувся не прокидаючись на інший бік і далі спати.

Влізла Руда в шкуру чужу, покружляла, пострибала - не зручно. Велика їй шкура-то, висить як на клоуні. "Нічого-нічого, - сказала вона собі - раз Вовка так у селі бояться, то й придивлятися не стануть". І пустилася Лисиця бігти в бік села. Ось і вогники сільські вже поряд - рукою подати. Пора план підступний в дію приводити. Струснулося Лисиця, взявши руки в боки, ніби як, і зростанню навіть додала, голову задерла гордо і увійшла вальяжной ходою до села.

Від такого нахабства собаки охоронні навіть отетеріли. А вона - знай собі, до хати хазяйської карбує крок, вже й сама повірила що вона - Вовк. Принюхалися собаки - справа щось небачене: нахабна Лисиця у вовчій шкурі до житла хазяйському направляється! Ну, і, спершу невпевнено, підступилися до неї. Ти куди, мовляв? Так у своєму розумі? Та тільки от, Руда вже настільки впевнилася в тому, що її (Вовка) бояться, що вирішила заричати по страшному й оскалом по вовчому.
- Р-и-и-и-и-и - тоненько і зовсім не страшно вийшло у неї.
- Р-и-и-и-и-и - ще раз, але вже не так впевнено промовила вона.
- РРР-гав-гав - сказали їй охоронні собаки, і поставили їй такого прочухана, що ледве Лисиця ноги забрала.

"Це ж як мені пощастило, що господар з рушницею не вийшов ..." - думала вона, ледве плентаючись до вовчої норі. "Ну і задам ж я Вовку за брехню ..." - тішила Руда себе думкою.

Вовк зустрічав Лисицю біля порога, підкріплюючись в її очікуванні курятинки.
- Ти ... ти ... Ти - брехун - накинулася на нього Лиса. - Та з-за тебе мене так подрали, що дивом жива лишилася! - Продовжувала кричати Руда.
- Ти, кума, - перебив її Вовк, - мою шкуру вкрала і попсувала, та ще й мене звинувачувати надумала!
І поставив Лисиці ще одного прочухана, щоб красти не думала більше, і щоб свою провину на інших не перекладала.

З тих пір не дуже-то Вовк з Лисицею дружать. Начебто не вороги, так, ніби як, і не друзі. Ну а село то вони обидва за версту обходять. Вовк від сорому, ну а Лисиця - від совісті.

автор Шуршаков